?

Log in

No account? Create an account
На фоні війни, тотального державного безладу та повільного просування реформ нова українська поліція стала справжнім символом змін і втіленням наших надій на цивілізоване майбутнє. Вона стала тим елементом високої цивілізаційної якості, який можна побачити в Україні вже зараз, до якого можна торкнутися, відчути на собі, а не просто уявити його зі слів брудних політиків. А тому, нова поліція і все, що навколо неї, мають для нашого суспільства надзвичайну цінність.

Це ставить нову поліцію під удар наших ворогів, адже останні теж знають, яке значення має цей символ для сучасного українського суспільства. І головними  прагненнями наших недругів щодо нової поліції будуть компрометація, приниження та повна дискредитація українських поліцейських. Щоб тим самим дискредитувати західний вектор розвитку і остаточно забрати в нас будь-які надії на можливість практичної реалізації в нашій державі елементів цивілізованого майбутнього.

Читати повністюCollapse )


Примара державності

Чиненайвживанішим словом у сучасному російському політично-телевізійному житті є слово «державність». Застосовується воно як правило щодо України і як правило в тому контексті, що, мовляв, українці не мають досвіду державності, тому в них не виходить побудувати успішну державу. Мовляв, росіяни мають величезні традиції державності, знають про державотворення не з чуток, і взагалі глибоко просякнуті духом державності, а українці в принципі позбавлені цього відчуття, і якщо Україна претендує на якусь державність у майбутньому, то її можна досягти тільки в рамках якогось російського проекту (російської колонії, російського протекторату, сумісної держави з політичним центром у Москві тощо).

Пробачимо росіянам елементарну необізнаність щодо таких загальновідомих історичних явищ як Київська Русь, козацька держава Війська Запорізького або УНР. Зауважимо лише те, що насправді, для самих росіян немає більш чужої та незрозумілої категорії ніж «державність». І як би вони не носились із цим поняттям, як би надмірно не використовували його по ділу і без, все одно вони залишаються надзвичайно далекими від будь-якого почуття державності.

Ну яка може бути державність у суспільстві, яке зневажає державу і звинувачує її у всіх своїх проблемах? Про яку державність можна казати там, де вважається правильним і навіть почесним красти у держави, обдурювати державні органи та обходити закони? Що за державність може бути там, де предметом гордощів вважається «добре» влаштування на державну посаду з метою корупційного її використання? Про які традиції державності може йти мова у країні, яка тільки за минуле сторіччя розпадалася на шматки двічі? Хіба можна застосовувати поняття державності там, де вся сутність відносин народу з державними органами полягає у шануванні кримінальних авторитетів, які захопили владу в Кремлі і торгують Росією наліво і направо? Нам же не спадає на думку поняття державності, коли ми чуємо про захоплення мафіозним угрупованням чергової території, підприємства або галузі…

Читати даліCollapse )


25 липня 1687 року Лівобережна Україна отримала нового гетьмана – Івана Мазепу. В цей же день, між Україною та Московією було укладено так звані Коломацькі статті, які стали величезним кроком на шляху до обмеження державних прав Гетьманщини.

Згідно з Коломацькими статтями гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана. Козацька старшина зобов'язувалася наглядати і доносити на гетьмана царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці – Батурині – розміщувався полк московських стрільців. Ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання Гетьманщини з Московською державою і ліквідації національної окремішності українців за допомогою шлюбів малоросійського народу з великоросійським народом.

Ну як Вам міждержавна угода? Подобається? Одна сторона фактично зобов’язується бути безправною колонією іншої, інша ж сторона не дає нічого взамін, навіть якихось порожніх формальностей. От до чого призвів період руїни. А Московія звісно ж не гидувала нахабно і відкрито користатися нашим скрутним становищем, яке значною мірою було результатом дій самої Московії.

Читати повністюCollapse )

В далекому-далекому лісі жив-був шакал Пуу. Маленький такий, обідраний, але володарював на цій місцевості. Взагалі-то, за традицією, там мав правити Лев, але Пуу свого часу підсидів гривастого, винищив його нащадків, залякав конкурентів та здобув лісову корону. А після того тримав її зубами, не випускаючи навіть під час вживання їжі та під час промов. 

Ліс той був – так собі, неохайний, необлаштований, захаращений. Працелюбні тваринки  – бджоли, мурахи, терміти – давно вже переселилися до сусідніх, доглянутих лісів. А в цьому залишилися суцільні ледарі: шакали; гієни; оси; гадюки; хитрі лиси; дурнуваті ведмеді; галасливі папуги та інша фауністична наволоч.

Ці ледачі тварини жили бідно – після масованого витоку лап, вусів та хвостів тут нікому стало нарощувати валовий лісовий продукт. В основному під’їдались з торгівлі відмерлою деревиною, лісовою підстилкою, опалими шишками, відпадом та іншим лайном, за яким не треба лізти на дерева або вкопуватися в ґрунт. Не для того мамка квіток цих лісових ростила, щоб вони тяжко працювали. Не їхнє це. Хай у сусідніх лісах працюють.

Звісно ж, на потоках експортного лайна сидів Пуу зі своїм персональним звіринцем під назвою «Ставочок». Ці особи були єдиними в лісі, хто жив багато, навіть розкішно.

Викликав якось шакал Пуу своїх найближчих подільників: маленького ведмежа-коалу Дімона; кенгуру з хамовитим обличчям Лавріуса; сором’язливу вихухоль Шойгу-Мойгу та скунса Кисельовскіса. Та й каже їм:
– Здається мені, наскучили ми нашим лісовим підданим. Немає вже того обожнювання в їх очах, яке раніше було. На сусідні ліси почали задивлюватись, туди, де бджоли багато меду приносять, а мурахи все в чистоті тримають. Не подобається мені це. Треба якусь хуйню зробити. Ну там, припустимо, спалити сусідній ліс…Ну, наприклад… Ну, щоб наші піддані побачили, що у нас не так вже й погано…Які будуть пропозиції?
– Який ти все-таки мудрий, о великий Пуу! – миттєво прокричали подільники і тільки потім почали обдумувати почуте від боса.

Читати повністюCollapse )

18 липня 1863 року відбулась подія, яка яскраво засвідчує всю глибину споконвічної братерської любові росіян до українців. В цей день було видано розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва, згідно з яким заборонялась публікація релігійних та освітніх книг українською мовою. Щоправда, тимчасово дозволялось публікувати україномовні художні тексти, але і цей атракціон нечуваної щедрості і національної толерантності було припинено через 13 років, так званим Емським указом, який взагалі заборонив вживати українську мову в культурній сфері життя українців.

Отакий прояв братніх почуттів – цілу націю було позбавлено права на освіту рідною мовою, культуру рідною мовою, публічне використання рідної мови.

Дивуватися тут нема чому, це стандартний підхід росіян до братерства з іншими народами. «Ви нам звісно ж брати, але розмовляйте тою мовою, якою нам треба, і ведіть себе з нами так, як ми хочемо!»

Читати повністюCollapse )


Жив-був Вовк. Спокійний такий, добрий, м’який, одним словом одомашнений. Він допомагав своєму господарю овець пасти.

Дуже Вовчик вівцям співчував, просвіщав їх, боровся за їхні права. Бувало господар відійде кудись, а Вовчик підходить до овець і каже:
– Ви знаєте, що стається з вашими побратимами, коли їх забирає господар? Він їм горлянку перерізає і потім їхнім м’ясом свою родину годує!
– Який жах! Страхіття яке! Невже так можна з невинними тваринками поводитись?! – обурювались вівці.
– Я таке безглузде кровопролиття категорично засуджую! – казав вівцям Вовчик. – Не можна так з живими істотами поступати. Я вважаю, що можна і травичкою обійтися. Я, наприклад, травичкою обходжусь та ошматтям овочевим, як і ви.
– Дякуємо тобі вовчику, хоч хтось наше горе розуміє! –  екзальтовано дякували вівці.
– Я все роблю, щоб ваші побратими не страждали, підгодовую їх там, морально підтримую, парочку навіть звільнити вдалося, – шепотів Вовчик вівцям, потайки від пастуха.

Вівці вдячно дивились на благодійника і клялись йому у вірності.

– А знаєте навіщо він вас підстригає? – змовницьки нашіптував Вовчик. – Він потім з вашої шерсті одяг собі та своїм дітям робить.
– Хіба це справедливо? – обурювалися вівці. – Ми замерзаємо тут без своєї шерсті, а вони там в теплі ніжаться!

Вовк співчутливо кивав.

Читати повністюCollapse )


Latest Month

September 2015
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by chasethestars